Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2016 року м. Київ справа № 800/301/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Вербицької О.В.,

Островича С.Е.,

Степашка О.І.,

Усенко Є.А.,

секретар судового засідання - Корецький І.О.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 26.07.2016 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4

до Верховної Ради України

про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, із позовною заявою до Верховної Ради України про визнання протиправними та незаконними дій щодо розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645 та прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» №1355-VIIІ від 12.05.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено процедури прийняття законів, визначені Регламентом Верховної Ради України. Так, позивач вказує, що відповідач порушив вимоги ч. 2 ст. 96, ст. 98, 100, 101, 103, 109, 112, 116, 117, 125, 126, 130 Регламенту Верховної Ради України, зокрема щодо дотримання строків внесення альтернативних законопроектів, внесення пропозицій і поправок, а також строків надання законопроекту народним депутатами до його розгляду за скороченою процедурою; щодо дотримання строків включення законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради України; щодо врахування експертного висновку законопроекту та щодо строків підписання прийнятого закону.

На думку позивача, зазначені вище порушення Регламенту Верховної Ради України призвели до того, що було протиправно прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» №1355-VIIІ від 12.05.2016, а прийнятий з порушеннями закон безумовно впливає на обсяг прав та свобод позивача. Крім того, позивач вважає, що з прийняттям вказаного Закону позивача було поставлено у невигідні умови, оскільки до участі у відборі на посаду Генерального прокурора України почали претендувати особи без належної професійної освіти, що зменшило переваги позивача перед іншими кандидатами.

Представником відповідача надано заперечення проти позову, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не наводить доказів того, що діями чи бездіяльністю відповідача порушені його права та інтереси в публічно-правових відносинах. Також відповідач зазначає, що позивач оскаржив законність дій щодо окремих стадій законодавчого процесу, здійснення яких віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владну управлінську функцію по відношенню до позивача.

Позивач та його представник у судовому засіданні, підтримавши позовні вимоги, просили їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечував та просив у позові відмовити.

Дослідивши матеріали даної адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, а також представника відповідача, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на таке.

Судом встановлено, що за результатами розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» №1355-VIIІ від 12.05.2016.

Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Відповідно до п. 3 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент його звернення до суду.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Однак, позивачем не надано доказів того, що діями Верховної Ради України з розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645 та прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» №1355-VIIІ від 12.05.2016, порушені його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, з огляду на те, що Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України, і за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а також враховуючи, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони (правова позиція Конституційного Суду України від 17 жовтня 202 року № 17-рп/2002), тому фізичні та юридичні особи не є безпосередніми учасниками публічно-правових відносин, які виникають під час здійснення Верховною Радою України законотворчої діяльності.

З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання протиправними та незаконними дій відсутні.

Керуючись статтями 18, 158-163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання протиправними та незаконними дій щодо розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645 та прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» №1355-VIIІ від 12.05.2016 відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Моторний О.А.Судді Вербицька О.В. Острович С.Е. Степашко О.І. Усенко Є.А.